Підстави майнової (матеріальної) відповідальності працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов’язок однієї сторони трудового договору - працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку.  Матеріальна відповідальність за розмірами відшкодування буває:                                            

 1) Обмежена матеріальна відповідальність (ст.133 КЗпП);              

 2) Повна матеріальна відповідальність (ст.134 КЗпП);                                                      

3) Підвищена матеріальна відповідальність, що передбачена спеціальним законодавством.                  

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією із сторін трудового договору своїх обов’язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Елементи трудового майнового правопорушення, які утворюють його склад, ще розглядають як умови матеріальної відповідальності. Отже, такими умовами є:                                                                                                      1) наявність прямої дійсної шкоди. Зокрема, під прямою дійсною шкодою слід розуміти, погіршення, втрату або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробити зайві, тобто такі, що викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Дивлячись на практику, найбільш типовими випадками такої шкоди є: нестача і знищення цінностей, витрати понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат відносяться суми штрафів, суми заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо. Норма ст.130 Кодексу Законів про Працю, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією. Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нормального виробничого ризику, а також шкода, заподіяна працівником, який перебував у стані крайньої необхідності.                                                                                                          

2) протиправність  дії або бездіяльності однієї зі сторін трудового договору (невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків). Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує свої обов’язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, посадовими інструкціями.                                                                                                                              3) причинний зв'язок між такими протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою.                                                                                                                                                            4) вина працівника, власника чи уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. Тягар доведення вини  покладається на власника чи уповноважений ним орган, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які несуть повну матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відповідальність чи отримали матеріальні цінності за разовим дорученням. Слід зазначити, що щодо таких випадків діє презумпція вини, працівник буде вважатися винним, доки сам не доведе свою невинуватість у виникненні шкоди. Отже, таким чином, підставою матеріальної відповідальності є склад правопорушення, і усі зазначені вище умови необхідні у сукупності.  Слід зазначити, що матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

                                                      Головний спеціаліст Славутицького

міського управління юстиції О.І.Хребтова