Дитина має права

Права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини – це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю.

Права дитини так як і права дорослої людини закріплені відповідними Законами та нормативно-правовими актами. Давно права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини. Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. Однак, декларація (лат. Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини. У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року  її підписала 61 країна. Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має великуобов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували. Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо. Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У статті 1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в ній права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень. Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

Конвенція про права дитини - це “Світова конституція прав дитини”, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки, а це означає що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.

Конвенція містить повний перелік прав дитини:

·              на невід’ємне право на життя (життя кожної дитини є найціннішим не тільки для батьків. Кожна країна повинна забезпечувати повноцінне життя та здоровий розвиток дітей – своїх маленьких громадян.

·              на ім’я, на набуття громадянства;

·              на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності;

·              право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини;

·              право на свободу совісті та релігії;

·              право на особисте та сімейне життя;

·              недоторканість житла;

·              таємницю кореспонденції;

·              право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я;

·              благами соціального забезпечення;

·              на рівень життя, необхідний для її розвитку;

·              на освіту;

·              на відпочинок;

·              на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях;

·              право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграціїдитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Головний спеціаліст Славутицького

міського управління юстиції  

Хребтова О.І.