Люди з обмеженими можливостями

На сьогоднішній день в Україні багато людей з обмеженими можливостями, а саме інвалідів.

Чинне законодавство містить чимало нормативно-правових актів щодо захисту та повноцінного життя для таких людей. Слово «інвалід» (буквально означає «непридатний») в наш час частіше замінюється на «людина з обмеженими можливостями».

Отже, інвалідність — соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

У залежності від тяжкості розрізняють три групи інвалідності: I, II і III. І група поділяється на ІА і ІБ підгрупи. При настанні інвалідності призначають пенсії, встановлюють інші види соціального захисту й пільги.

Законодавство розрізняє причини інвалідності, які тягнуть за собою різні правові наслідки:

- загальне захворювання;

- каліцтво, трудове або професійне захворювання;

- поранення (контузії), каліцтво, яке одержано при захисті вітчизни або при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті;

- каліцтво одержане в результаті нещасного випадку не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби або захворювання.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 № 1317).

Діяльність  держави  щодо інвалідів виявляється у створенні    правових,    економічних,   політичних,   соціальних, психологічних   та  інших  умов  для  забезпечення  їхніх  прав  і можливостей  нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у:

- виявленні, усуненні  перепон  і  бар'єрів,  що  перешкоджають
забезпеченню прав і задоволенню  потреб,  у  тому  числі  стосовно доступу   до  об'єктів  громадського  та  цивільного  призначення, благоустрою, транспортної   інфраструктури,   дорожнього   сервісу (далі -  об'єкти  фізичного оточення),  транспорту,  інформації та зв'язку,  а  також  з  урахуванням   індивідуальних   можливостей, здібностей  та інтересів - до освіти,  праці,  культури,  фізичної культури і спорту;

-  охороні здоров'я;

 - соціальному захисті;

 - забезпеченні виконання індивідуальної  програми  реабілітації інвалідів;

- наданні пристосованого житла;

-  сприянні громадській діяльності.

Соціальний захист  інвалідів  є  складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів  нарівні  з  іншими
громадянами  та  полягає  у  наданні  пенсії,  державної допомоги,
компенсаційних  та  інших  виплат,   пільг,   соціальних   послуг, здійсненні    реабілітаційних    заходів,    встановленні    опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Пільги інвалідам  надаються  на  підставі  посвідчення,   яке підтверджує   відповідний   статус,   пенсійного   посвідчення  чи посвідчення,  що  підтверджує  призначення   соціальної   допомоги відповідно  до  законів  України  "Про державну соціальну допомогу інвалідам з  дитинства  та  дітям-інвалідам",  "Про державну соціальну допомогу особам,  які не мають права на пенсію, та інвалідам",  в  яких  зазначено  групу  та  причину інвалідності  (для  повнолітніх осіб),  категорію "дитина-інвалід" (для дітей),  а також у відповідних випадках  вказано  їх  основні нозологічні  форми  захворювань  (по  зору,  слуху  та з ураженням опорно-рухового апарату).

 З метою  реалізації  інвалідами  прав  та  свобод  людини   і
громадянина під час розроблення державних соціальних стандартів та
державних соціальних  гарантій,  національних  стандартів,  правил
усталеної практики та класифікаторів,  стандартів, технічних умов,
проведення  дослідно-конструкторських,   науково-дослідних   робіт враховуються  потреби  інвалідів  та/або  застосовуються  принципи
розумного пристосування та універсального дизайну.

Органи державної влади  та  органи  місцевого  самоврядування
сприяють забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного
життя нарівні з іншими громадянами.

Порядок та умови  визначення  потреб  у  зв'язку  з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і  побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у  вигляді  індивідуальної  програми  медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна  програма  реабілітації  є  обов'язковою    для виконання  державними  органами,  підприємствами   (об'єднаннями), установами і організаціями.

Захист прав, свобод і законних інтересів  інвалідів забезпечується  в судовому  або  іншому  порядку,   встановленому законом.

Громадянин  має  право в судовому порядку оскаржувати рішення органів  медико-соціальної  експертизи  про визнання чи невизнання його  інвалідом.

Головний спеціаліст

 Славутицького міського

управління юстиції

 К.І.Жабко