Права дітей

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини.

Раніше й гадки не мали що таке права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина.

Однак, з плином часу ситуація поступово змінювалась, і після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Потім  у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація, тому у 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята (підписала 61 країна).

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.  Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У статті 1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей.

Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

Головний спеціаліст

 Славутицького міського

 управління юстиції

К.І.Жабко