Розірвання трудового договору згідно пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України

Крім загальних підстав розірвання трудового договору законодавством про працю України передбачаються також додаткові підстави. Вони можуть бути застосовані лише до певних категорій працівників.

Метою закріплення в законі додаткових підстав розірвання трудового договору є підвищення відповідальності тих категорій працівників, чия трудова функція пов’язана з виконанням особливо відповідальної роботи.

Пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Слід зауважити, що звільнення за цією підставою можна вважати таким, що відповідає закону, якщо у кожному окремому випадку враховані наступні правила.

В пункті 1 зазначеної статті Кодексу визначений конкретний перелік категорій працівників, яких може бути звільнено за зазначеною підставою, а це: керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступники, головний бухгалтер підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступники, а також службові особи митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службові особи державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами. Тобто, зазначений перелік є вичерпним і додатковому тлумаченню не підлягає. Він може бути розширений або звужений лише після внесення відповідних змін до зазначеного пункту статті 41 Кодексу.

Для можливості звільнення працівника на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу важлива наявність факту одноразового грубого порушення трудових обов’язків з його боку.

Звільнення за пунктом 1 статті 41 КзпП можна вважати дисциплінарним стягненням і тому власником або уповноваженим ним органом мають бути додержані правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, що передбачені статтями 147¹, 148, 149 Кодексу.

Так, по-перше, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав. По-друге, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. По-третє, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Головний спеціаліст

Славутицького міського

 управління юстиції

К.І.Жабко