Міжнародний день прав людини

10 грудня святкують Міжнародний день прав людини. Вперше цей день став відзначатися в 1950 році після того, як Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, що закликає всі держави і зацікавлені організації встановити 10 грудня кожного року як День прав людини. Двома роками раніше ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, в якому були чітко сформульовані положення про права людини.

Метою проголошення цього дня є привернення уваги "людей у всьому світі" до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів.

Загальна декларація прав людини має 30 статей та включає в себе широкий перелік політичних, громадянських, соціальних, культурних та економічних прав. Так, основним елементом, для визнання прав і свобод людини є гідність особистості. Вона кваліфікується як невід'ємна властивість, тому що властива «усім членам людської сім'ї від народження, визначає рівність їх прав і свобод, поводження у відношенні один одного в дусі братерства» (стаття 1). Рівність прав і свобод означає, що кожна людина повинна володіти ними «незалежно від» раси, статі, мови, релігії, політичних переконань, соціального стана, національності, проживання на території незалежної держави, або на підопічній чи території без самоврядуванням (стаття 2). Таким чином, Декларація виходить із розширеного тлумачення прав і свобод людини як у суб'єктній, так і в територіальній сфері.

У статті 3 дається загальне розуміння громадянських і політичних прав, що включають право на життя, на свободу й особисту недоторканність. Далі, у наступних статтях 4-21 вони перераховуються, трактуються і конкретизуються. Причому із змісту статей виходить, що громадянські права не пов'язуються з приналежністю до громадянства держави, а лише з членством у суспільстві. Тому вони поширюються рівною мірою на громадян і іноземців, що мешкають на території держави. Необхідною умовою надання політичних прав є наявність статусу громадянина держави.

Стаття 22 є вступної й узагальнюючою у відношенні соціально-економічних і культурних прав. У статті підкреслюється їхня значимість для забезпечення гідності і вільного розвитку особистості і визначаються засоби і форми їхньої реалізації, а саме: національні зусилля, міжнародне співробітництво, наявність відповідної структури і ресурсів. Декларація закріплює такі соціально-економічні і культурні права: право на працю і створення професійних спілок, право на відпочинок, право на достатній життєвий рівень, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, право на освіту, право на участь у культурному житті і користування благами наукового прогресу (статті 23-27).

Також підкреслюється взаємозв'язок громадянських, політичних і соціально-економічних прав, необхідність встановлення такого соціального і міжнародного правопорядку, при якому вони можуть бути цілком здійснені (ст. 28). Кожна людина має обов’язки перед суспільством, а також кожній людині забороняється вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у Декларації (статті 29-30).

Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України — основний Закон нашої держави — увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. Також права та свободи людини закріплені й у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у Міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права та інших нормативно-правових актах.

Головний спеціаліст

Славутицького міського

управління юстиції

К.І.Жабко