Домашнє насильство

Насильство — це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили по відношенню до беззахисних.

Близько половини населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому більшість зазнавали насильства у дитячому віці. Жінки частіше стикаються з насильством в сім’ї у дорослому віці, а чоловіки – у дитячому.

Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, сексуальним чи психологічним (емоційним), є одним з найбільших порушень прав людини – права на життя та фізичну та психологічну недоторканість.

Що зазвичай люди вважають домашнім насильством?Як правило - побиття.

Зневага, приниження людської гідності, лайка, економічні утиски, сексуальні домагання для багатьох - норма повсякденного сімейного життя. Проте насправді це явище має чітку назву - порушення прав і свобод людини.

Як часто ми чуємо: «Мій дім - моя фортеця!». Однак далеко не кожен з нас може з упевненістю вважати свій дім фортецею, а своїх рідних і близьких - гарантами власної безпеки.

Що ж таке домашнє насильство ? Це - фізичні, словесні, моральні і економічні образи з метою залякування та отримання влади одних членів сім'ї над іншими.

Існують і приховані форми: систематичні образи і приниження гідності, примусова ізоляція від зовнішнього світу (заборона на роботу, навчання, на зустрічі з друзями і навіть з родичами), економічні утиски (жорстке обмеження у фінансах і вимога детальної звітності - нерідко при забороні заробляти самостійно).

На жаль, домашнє насилля існує в усіх без винятку соціальних групах, з ним стикаються незалежно від рівня доходів, освіти і положення в суспільстві. Проте можна виділити деякі загальні закономірності в особистості як агресора, так і жертви.

Який же психологічний портрет жертви домашнього насильства? Це - низька самооцінка, підвищена тривожність, невпевненість в собі. У дорослих жертв спостерігається виправдання дій кривдника («жертва завжди сама винна»), гіпертрофоване почуття провини, пригнічене почуття гніву, впевненість у тому, що ніхто не може реально допомогти, віра в міф про норму насильницьких стосунків у сім'ї («б'є - значить, любить», «всіх дітей б'ють батьки» і так далі), у жінок - приниження розуміння ролі жінки в суспільстві та в сім'ї.

А що являють собою типові агресори? Це люди, які, як правило, і самі піддавалися насильству в дитинстві, вони володіють низькою самооцінкою, звинувачують інших у діях, які здійснюють самі (наприклад, невірні чоловіки приписують дружині постійні зради - або навпаки). Часто вони не усвідомлюють, що їх агресивні дії мають для жертви серйозні наслідки, проте добре розуміють, по відношенню до кого можна і до кого не можна проявляти агресію.

Головною особливістю домашнього насильства є та обставина, що при спробі порвати стосунки небезпека для жертви різко посилюється.

Безкарність - найбільш потужний чинник, що провокує і стимулює насильство. В більшості випадків, якщо фізичне або сексуальне насильство вже мало місце, то одним разом справа не обмежиться. Причому події будуть відбуватися за наростаючою: з кожним наступним разом збільшується ступінь жорстокості і частота повторення.

Агресор після вчинення насильства нерідко «підкуповує» жертву: активно просить вибачення, загладжує свою провину доступними їй способами (обіцянками і запевненнями, подарунками, «послабленням режиму», що в результаті лише дає нові приводи для спалахів агресії). Багато жертв «купуються» на це знову і знову.

Ще одним важелем управління жертвами домашнього насильства є страх. Доросла жертва боїться розголосу, зміни соціального стану, засудження або надмірно болісно сприймається співчуттям оточуючих. А головне - боїться нестабільності життя у випадку відходу: найчастіше саме відсутність житла та (або) засобів до існування змушує жертв терпіти насильство протягом довгих років.

Насильство над дітьми - особлива велика проблема. Більшість батьків, що жорстоко поводяться з дітьми, часто переживали подібне ж відношення (або зневагу) з боку власних батьків у дитинстві. Нерідко фізичне та сексуальне насильство є наслідком алкоголізму, наркоманії батьків, а також таких їх особливостей, як низька самооцінка, ворожість по відношенню до інших людей і до суспільства в цілому; безглуздий, вибуховий характер, незрілість батьківських почуттів.

Найчастіше жертвами батьківського насильства є малюки до 3 років, а також діти з психічними та фізичними відхиленнями - як найбільш дратівливі та одночасно беззахисні істоти.

Домашнє насильство – акт зумисного залякування, фізичного нападу, побиття, замах сексуального характеру чи будь-яка інша неправомірна поведінка одного партнера по відношенню до іншого. Наслідки можуть передаватися від покоління до покоління. Жінки, чоловіки та діти в Україні потерпають від насильства з боку своїх партнерів, батьків, друзів або незнайомців значно більше, ніж можна уявити. Стереотипи, які існують в українському суспільстві, а також слабкий захист жертв на законодавчому рівні, перетворюють це явище на епідемію.

Головний спеціаліст

Славутицького міського управління юстиції

В.М.Качан